«Голосова» епіка Світлани Алєксієвич

«Голосова» епіка Світлани Алєксієвич

Есей про Нобелівську лауреатку

У перших сценах фільму Елєма Клімова «Иди и смотри» (1985, сценарій Алєся Адамовича, Елєма Клімова), коли двоє підлітків, боязко озираючись, відбігають від свого села, щоб на території, де велися бої, відшукати в землі зброю («Давай-давай, без пушки в лес не примут», – говорить один із них, оскільки його старший приятель зібрався до партизанського загону), подається хронотопна рамка: «Белоруссия, 1943», що охоплює катастрофічні події та реалії війни, зображені у стрічці.

Фільм виконано у гіпержорсткій манері, яка надреалістичністю експресивних фарб, концентрованістю тонів і саундтреку, есхатологічністю ситуацій та епізодів обертається майже натурною, документалізованою розповіддю про буденну небуденність мотивів «людина та її смерть», «людина як композитор смерті».

Фільм «Иди и смотри» структурно пронизаний партитурою різноманітних «голосів», ущільненість якими в окремих сценах і фрагментах буквально із середини розриває фактуру зображуваних колізій. Це «голоси» Фльори / Флоріана (Олексій Кравченко), ключового персонажа фільму, настраханими і ледь не збожеволілими очима якого показано все, що навколо відбувається, цього рішучого підлітка з карабіном, який літньому селянинові з конем, що рано-вранці збирає сіно в полі, говорить з інтонаціями, на які спроможний не кожен дорослий: «Люди воюют! А ви на печах сидите. Ну и сиди!..»; майора СД Вальтера Штайна (Віктор Лоренц), фюрера (командира) 15-ї айнзацкоманди, який, потрапивши у полон, розгублено говорить (з допомогою полоненого перекладача), що «он старый и больной человек… он никогда никого не обижал… он не питал плохих чувств к вашему народу… он никогда никого не убивал»; довгов’язого і жилавого базіка та жартівника Рубєжа (Владас Багдонас), який будь-яку скрутну ситуацію вміє обставити, обіграти азартно веселим слівцем і який, щойно вибравшись із-під німецького обстрілу, продовжує свою, сказати б, терапевтичну роботу серед людей: «А во була ище история, як у нас у Слупску один з мила самогонку гнав… Ага, як ото горбатого спытали: – Чому у тебе спина выгнутая? – Зато у мене груди вогнутые… А что нам, плакать? Плакать и без нас ешь кому».

Це бездонно різноманітні «голоси» партизан, сільських мешканців, німецьких офіцерів і солдатів, поліцаїв, «голоси» обстрілів, розриву мін і бомб, військової техніки, в основному німецької, так, у фільмі періодично з’являються епізоди з монотонно вбивчим дзвоном у небі, породженим розвідувально-спостерігаючим літаком Focke-Wulf Fw 189, який у роки війни ще називали «рамою. Це «голоси» природи, тварин, птахів, шумів, «голоси» музичної класики – вальсу «На прекрасному блакитному Дунаї» Штрауса, «Польоту валькірій» Вагнера. «Иди и смотри» – пронизливо «голосовий» фільм, у якому безжально несхожі й, здавалося б, подекуди несумісні «голоси» починають несподівано й органічно між собою взаємодіяти, зростаючись із психологічно розробленими сценами і поворотами воєнно-драматичного сюжету.

«Голосову» фактуру мислення консеквентно та наполегливо практикує у своїй творчості й Світлана Алєксієвич, що втілилося в усіх її шести книжках, які були опубліковані від 1980-х до середини 2010-х років. «Голосова» колористика творчості є іманентно природною для письменниці, вона внутрішньо налаштована на сприйняття безкінечно гетерогенного «звукового ряду» навколишнього життя, на вслуховування у напруженість його ритмічних імпульсів, у модуляції його тембрових властивостей, у настроєвість його співзвуч, акордів, септакордів, у значення його консонансів і дисонансів, причому дисонанси притягують її гостріше, зацікавленіше. Одне слово, її єство пильно й чутливо зосереджене на строкатій семантичній акустиці життєвих «голосів», через які можна або відчути, або наблизитися до відчуття й навіть розуміння мегасимфонії (з елементами хорової симфонії, симфонії-поеми), що її виконують оркестри навколишньої реальності.

 Ярослав Голобородько, професор, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Херсонського економіко-правового інституту, доктор філологічних наук, докладно розкриває тему у статті, надукованій у №№ 4, 5, 6 «Всесвітньої літератури в сучасній школі». Прозу «голосів» у форматі-вигляді «Я из огненной деревни» склали живі розповіді мешканців тих білоруських сіл, що були спалені в період німецької окупації, - пише він.

Розділи цієї книжки друкувалася у другій половині 1974 року в журналах «Октябрь» і «Нёман», а 1975 року ця праця вийшла окремим виданням. У процесі пошуку й збирання «голосів» для книжки «Я из огненной деревни» формувалася оригінальна письменницька методика, основу якої склали формулювання аспектного фрейму для наративу, адресно-цільові поїздки та роз’їзди (по Білорусі), зустрічі з учасниками та свідками відтворюваних подій, записування їхніх розповідей на магнітофон, перенесення зафіксованого, записаного усного тексту на папір. Досвід книжки «Я из огненной деревни» був розвинений наступною «голосовою» літературною формою – «Блокадной книгой» (1977–1981), створеною Алєсем Адамовичем разом із Даніїлом Граніним.

Рефлексуючи над емоційно-естетичною природою, над інтонаційно-вербальною специфікацією безпосереднього, живого наративу свідків і учасників тих фактів / подій / процесів, про які вони розповідають, Адамович як письменник і літературознавець стверджував, безумовно, не без полемічної компоненти, що «никакая литература даже приблизиться не в состоянии к той правде, которая в глазах, голосе, в словах тех людей. Они сами, чувствуется, боятся всей своей памяти: вся не позволила бы жить…» (1, 191). У цьому вислові міститься не лише визнання того, що людина – нерідко звичайна собі, так би мовити, повсякденна, побутова людина – є потенційно-реальним суб’єктом літературного процесу, але й фактичне маркування / обґрунтування суті «голосової» літератури або літератури «голосів», у якій він шукав щільно концентровану енергетику, вибухово-разючу енергетику, ба навіть наденергетику або гіперенергетику слова й у якій стирається, анулюється грань між літературністю і реальністю.

Отримувати анонси про вебінари, майстер-класи, тренінги та авторські розробки уроків можна на нашій сторінці ВСЕСВІТКА – науково-методичний журнал у Фейсбуці.

Передплатити/придбати  «Всесвітню літературу в сучасній школі»  та «Інформаційний збірник для директора школи та завідувача дитячого садка» можна у рубриці "Передплата", а також, звернувшись за телефонами: 067-952-3476, 050-737-4696, або надіславши запит електронною поштою osvitaukrainy@ukr.net  чи повідомлення у Фейсбуці.  Переглянути проморолики, замовити відео вебінарів + додаткові матеріали + сертифікат можна натиснувши на банер. 

Опубліковано 2020-06-02 12:00:00

Останні новини

НУШ: критерії оцінювання. Міністерство пропонує для громадського обговорення проєкт наказу

НУШ: критерії оцінювання. Міністерство пропонує для громадського обговорення проєкт наказу

Читати

МОН не переводить школи на обов’язкову дистанційну форму навчання, – Любомира Мандзій (відео)

МОН не переводить школи на обов’язкову дистанційну форму навчання, – Любомира Мандзій (відео)

Читати

Як організувати психолого-педагогічний консиліум щодо особливих освітніх потреб дитини. МОН надало рекомендації

Як організувати психолого-педагогічний консиліум щодо особливих освітніх потреб дитини. МОН надало рекомендації

Читати

Кошик
  • Цифровий
  • Паперовий
грн.
Ваш кошик порожній